Ви стільки раз народ душили,
Та силу волі не здолати,
Якщо Бандера батько наш,
То Україна наша Мати.
Людей ви вивозúли в тюрми,
В далекі стéпи, вглиб Сибіру,
Ви йшли війною на людей,
Що більш за все прагнули миру.
Вас було більше споконвіку,
З усіх сторін, усі сусіди,
Ви прагнули укоротити віку:
Жінкам, чоловікам і дітям.
Душили націю та мову нищили,
Були катами українцям, Україні – вбивцями,
І тих, хто встав на смерть за волю
Ви називаєте злочинцями?
Одні забрали в нас історію, досягнення,
А інші забирали території,
Забороняли мову, школи, книги,
При цьому кажучи, що ми братú, в теорії.
Сусід кричить: А моя нація найкраща!
А звинувачення летять до нас.
Що в нас Бандера, в нас Азов,
Що ми боролись за свободу,
За рідний край, за землю, воду,
За незалежність, існування роду,
А ви кричіть і далі знов:
На українській території нас убивали,
Але чомусь крізь пальці дивитесь на те,
Що сталось це тоді, коли ви нас окупували.
Така історія, такі сусіди.
Хтось краще став, а хтось не дуже.
Але й надалі роздувають міфи,
Отак й живем, отак і дружимо.
Вони не можуть шанувати свою націю,
Їм треба інших ненавидіти,
Коли ділили Україну навпіл,
То щось в собі нацистів не розгледіли.
А далі їм все повернулось по історії:
Усі імперії розпалися на мапі,
Настане час розвалиться і федерація,
Годинник тíкає вже для кацапів.
Подякуємо тим, хто нам допомагає,
Але чому вони і далі спонсорують цю війну?
Для них так файно той рашистський газ палає,
А українець Богу дякує, що день минув.
І це життя, таке от лицеміртсво.
Але ми самі в цьому винуваті.
Коли питаємо, за що ці звірства?
Тримаючи рашистів в своїй хаті.
Тримаючи рашиста в голові,
У мові, у думках та свóїх справах.
Сльозами змиємо ми спогади кривавих днів,
І може врешті ми забудем слово зрада.
Чому ж ти в Польщі, а не вдома?
Я ставив це питання вже мільйони раз.
Свавілля, кумівство, корупція – від цього втома.
Я впевнений, що і над цим настане перемоги час.
Баланов Артур
