Одного дня, осіннього, сумного
Із Вами зустріч в нас була.
Та не чекала я нічого
Бо Вас любити, я просто не могла.
Ми були незнайомі
Зустрілись ми тоді у школі.
" То як тебе там називають всі?" –
Сказали зверхньо ви мені.
А погляд Ваш страшенно строгий
Та голос той, був дуже добрий.
І очі ті мене тримали
Немов у кайдани закували.
Немов за ними, десь у глибині
Із Вами дуже ми близькі,
Ховалось щось таке знайоме
Без слів було вже все відоме.
Минали дні, усе змінилось
Ми з Вами ніби й подружились
Не були більше Ви такі
Безжальні, строгі і німі.
Для мене Ви, щось дуже рідне
Немов споріднена душа.
Любов моя, до Вас безсмертна,
І в серці вже палає на віка.
Цей вірш для Вас, лиш знаю я твоє ім’я
Для мене Ви чомусь немов сім’я.
Це дивно дуже, не розумію я сама чому
Та в Вас я знову, знаходжу спокій дому.
Марічка
