Вкрита росою
Світало, було тихо… І роса
Вкривала чоботи в болоті.
На плечі ніжно прилягла коса,
Та не була вже дівчина в турботі.
Хотіла щиро так кохати,
Родити діток, мати вже сім’ю.
Та від чужинців землю очищати
Прийшлось тендітному бійцю.
Маленька, ніжна і граційна
Взяла у руки каску, автомат.
З надією, що стане вільною
Але покИ вона солдат.
Не оглядаючись, зібралась.
Перехрестила мати її вслід.
Не знала та ще, куди донечка зібралась,
І скільки трапиться їй бід.
Не видно сонця, холодно і темно.
З сльозами на очах біжить вона вперед
До побратима, що лежить вже непритомно.
А командир кричить їй вслід: «Назад!»
Світало, було тихо. І роса
Вкривала чоботи в болоті.
На плечі ніжно прилягла коса
Та не була вже дівчина в турботі.
Анастасія Зажицька
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
