Вночі, коли мовчать на небі зорі,
Коли на вулицях проснулись ліхтарі,
Нам тихий шепіт вітру на роздолі
Співає найзатишніші пісні.
І тінь дерев, що нам дарує місяць,
Мов пір’я, мʼяко коливаючись на тлі,
Говорить нам, що вже минає лихо,
Що скоро спокій нас огорне уві сні.
Вночі, сповільнені сердець удари
Здається, з вітром бʼються в унісон.
Весь світ для нас співає колискову,
І відправляє в мирний сон.
У цьому світі снів, де меж немає,
Де оживають мрії й лине сміх,
Ми тих, хто вже не з нами, зустрічаєм,
Тих, хто у серці лишив слід.
Вночі, в обіймах її темних,
Де кожна зірка — мрія, що живе,
Ми вільними стаєм, мов діти,
І казка в дивосвіт веде.
Ми тут, ховаючись від болю,
У кокон, сплетений із золотих тіней,
Нарощуємо в собі силу,
Що творить світло для ідей.
Ірина Ковальчук
