Що за сни тобі сняться цілії ночі,
Що за лілії в’ялі стоять на землі?
Мила моя, тієї ночі
Я прийшов до тебе, ступаючи по цій землі.
Ти мене не побачиш,
Ти мене не піднімеш.
Стрілою напроліт збили мене!
Збили мене, та не душу мою.
Певно, що янголи знали про тебе,
Певно, що знають про квітку мою.
Я ще буду співати про тебе пісні,
Та не хочу на сонце дивитись.
Мені жити охота: воювати, стріляти,
Я воїн – людина з залізом в спині.
В руках та ногах облитий я кров’ю,
В душі та житті живу я в вогні.
Не хочу я бути вітром нестримним,
Переносити квіти в інші світи.
Мені жити охота
Мені плакать охота.
Хочу бачить тебе, хочу бігать, літати, кричати!
Та не можу я, мила моя.
Тільки що хочу торкнутись тебе, а ти
Стоїш так тихо, так сяєш вночі.
Вночі, що прийшов я до тебе,
Зів’яли назавжди оченята твої,
І серце, що билось як пташка мов раптом
Зупинилось назавжди тепер.
Тож нехай наші душі з тобою
Підуть туди, де ще немає війни
Віддамося ночі, запалаєм зорі
І відчуєм щастя на землі своїй.
Богдана Чайковська
