Лише яскравий світ емоцій,
Такий, який і твориш ти,
Здатний знести, мов в потоці,
Потоці щастя і краси.
Я твій проміньчик сонця, мила,
Твоя сніжинка перша впала.
Ти така чарівна, що даруєш крила,
А я летів, і ти зіркою палала.
Я створений творити і кохати,
Моя настала черга із мільйонів.
Залишилось половинку підібрати,
Серед таких же густозаселених районів.
Я бачив Місяць, бачив зорі,
Але не бачив сонечко таке.
Що сутінки зганяє непрозорі,
І що відлякує на світі все бридке.
Ти мене будеш чекати,
Я повернусь, запевняю – повернусь!
Квіти я буду нести й махати,
Щоб зрозуміла ти – на тобі я одружусь!
Я втратив розум, пишу вірші,
І завдяки тобі не сплю ночами зрідка.
Спів і радість відчуваю у душі,
Коли він з’являється нізвідки.
Повінь, смерч чи землетрус,
Не знаю, як описують коханих почуття.
Звільниш мене ти від усіх спокус,
І зміниш докорінно ти моє життя.
Богдан Лучук
