З її прокиданням вранішнім відновлюється його енергетичний стан.
Коли вона умивається – змиває засохлу кров з його незагоєних ран.
Та відстань, яка, здавалось, зруйнувала всі їхні плани та задуми,
не здається до останнього й не тулить і досі задньої.
У них окреме помешкання, окрема їжа й окреме життя,
лише споріднені спогади і синхронне серцебиття,
при цих спогадах вони почуваються, мов у заїждженому кіно,
та тільки це все відбувалось із ними, хоча і давно.
Він не пам’ятає її обрисів та не знає і досі, які у неї смаки,
він не пригадує тих ночей та пригадав би ще залюбки
ті миті, які їх живили, мов дощ, що живить засохлу траву,
ті спогади й досі у світлих кутках пам’яті їх обох живуть.
Його не цікавили спільні подорожі, друзі, музеї, міста,
його цікавила тільки вона та чарівна дитяча її простота,
від неї і зараз мурахи біжать табунами по мокрій його спині.
Без неї зливаються буднями довгоочікувані вихідні.
Вона виконала всі задачі, вирішила рівняння для нього усі,
їхня любов потрапила до топу любові усіх часів.
Від них залишилися тільки спогади і нерозвіяний дим,
та він знає, що вона й досі дихає ним.
Ігор Мартинюк
