Вона летіла, а куди – не знала.
Себе все більше й більше знов втрачала.
Упасти не боялась – вже не страшно.
Крильми торкнутися хотіла там, де ясно.
( принаймні їй все так завжди здавалось,
що ясно, тепло, щиро – і не рвалось).
Політ – і розмах крил, довіра – й зрада,
Бо в кожного свій обрій слів і справ ,
межа думок і рубікон облав.
…Таке безкрає небо! Світ просторий!
Все – тільки альфа! Вигляд – неозорий!
Яка ж свобода! Як же вільно й світло!
Та трохи вектор зміщено від вітру.
Як добре та просторо всім літати,
Один на одного так легко не зважати!
…Вона літала. Світлом обпеклась.
Несправжній обрій. Рубікон урвавсь.
Ольга Дворецька
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
