Вона намагалась обманути кохання.
Втікала від себе, стоячи у кутку
біля вікна, рахувала зірки до світання
або свердлила поглядом безмовну пітьму.
Її пальці біліли, стискаючи в кулак простирадло,
а її шкіра пахла ваніллю й дощем.
Щораз думки в голові вирували безладно,
як в сотнях забутих на полицях поем.
Виходячи з серця – залишала ключі у замку,
легковажно і впевнено ідучи далі,
але кожного вечора пускала гарячу сльозу
по щоці, лежачи в крижаній ванній.
Хоч і гордо, надмінно дивитись могла йому в вічі,
та про себе боялась: "невже мить ця остання?"
Вона не вірила в Бога рівно так само,
як не вірила й в справжнє кохання.
Sola Mane
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
