Вона пахла м’ятою
Цей запах я не забуду
Квіткою щойно зірватою
І хай проходять люди…
Та запах її не забуду.
Не забуду коралові її вуста
І хай швидко минають літа–
Та вона назавжди зі мною
Забере колись із собою.
Вже покрилось сивиною чоло
А іншої нема… й не було
І стою над труною, як квітка зірвата
А вона й досі пахне як м’ята…
Брицун Олександра
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
