Вона ще інколи сміється, як дитина,
І хоче гратись, як те кошеня.
Хоча частіше вона є вразлива —
Сумна, заплакана, слабка.
З нею це все зробили людські очі,
Що насміхалися, кричали вслід.
Тоді ставали все сумніші ночі,
І наодинці вона слухала їх всіх.
Постійна критика, сарказм і глузування
Лунали вже і в неї в голові
І, дивлячись в люстерко на світанні,
Вона це починала бачити в собі.
Їй вже сказали про складний характер,
Відсутність вроди, ну і знань, авжеж.
Вже не старалася себе з кимось рівняти,
Бо знала — гірших тут вже не знайдеш.
Вона ж хороша, та, на жаль, наївна,
Ніхто у цьому світі не бажав їй зла.
Та люди інколи так схожі на скотину,
І скоро перестане посміхатися вона.
Марія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
