Я тягну серце у долоні
Чи хочу вирвати крізь скроні
Емоції
Що б‘ють мечем
Вони в‘ють долю із петель.
Плечем втираю кілька сліз
Бо хочу бачити наскрізь
Себе
Яка лиш дні переживає
Що буде далі не питає.
Вона існує —
П‘є воду, їсть фрукти і свою плоть.
Вона мудрує —
Кусає губи, скалить зуби і п‘є кров.
Вона вібрує —
Випускає іскри та жбурляє склом.
Вона воює —
Із розумом, з думками й власним злом.
Вона — це я
Що бореться з нутром
Вона – це птах
Що не тікає за теплом
Вона тримає своє серце у руках
А сльози не пускає по щоках.
Весь щем у грудях застигає
Десь глибоко вовком могучим завиває…
Вона переживає все сама.
Вона, як кава —
Гірка
Насичена
Густа.
Яна Стаднічук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
