Вона не бачила нічого…
Нікого вже не чула…
Просила лише смерті в Бога!
Як кадр життя минуло.
Оскаженілі недолюди
Себе вже не тримали.
Стогнали діти, крики всюди…
У вухах їх лунали.
І її тіло, наче рана…
Як місиво кроваве.
Від жаху коси вже не рвала!
А час все не минає…
Донька маленька за стіною…
Вона вже теж не чує!
Невже кінець!? Душа в покої…
Зловіщо вітер дує…
Запам’ятає Небо світле
Її рогівка ока…
Самотнє дерево, без листя…
Там птаха одинока…
ND🤍
P.S… ми пам’ятаємо про всіх закатованих жінок та дітей України.😔
Надія Холод (ND)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
