Вона

Вона завжди купалась лише у гарячій ванній.
Кипяток, мов лава, тік по її ногах,
А пар – задурманював блиск у її очах.
Вона не із тих, хто боявсь говорити правду.
Хто вклонявся до стіп, хто втікав.
З тих – хто не показував Всесвіт,
Лиш багато про все думав, звідкись знав.
На смак вона – дороге вино.
Витримане, не солодке,
Десь в італійському погребі сховане давно.
Не кожен відчує який його сорт,
«неббіоло» , «каберне» чи може «мерло»? .
Її знали геть не усі.
Хтось любив її, боявся, був знайомий, сусід,
Та ніхто не пізнав, ким насправді є та –
Людина, що за інших – себе продати змогла б.
Вся турбота – у вчинках, без слів чи морок.
Готувати для рідних – це окрема любов.
Чистота в будинку, кава батькам вранці –
Це її вихованість, а не завдання у плані.
Вона ховалась у цьому, а ще у піснях.
У допомозі, щоденних нових заняттях.
У машинах – це мистецтво століть,
Мабуть , гени , бо ж вони – вершина її гір.
Найбільше плекала надії у Бозі.
Він рятував її , коли вона далі йти не була в змозі,
Коли за морями від дому, у Римі.
Вперше сама на кордоні у Польщі, Словаччині.
Усюди, у дорогах чи заміському лісі.
Він єдиний завжди слухав, що просила – давав.
Інколи безцінний досвід, інколи бурхливий фінал.
Вона вірила, взмозі закрити всім звірям пащі.
Врятувати частинку світу добрим серцем – на краще.
І хай там як, світле сонце прийде після темної ночі.
Лиш , мабуть, тоді ви побачите який колір мали її очі.

Камілла