Плаче мати старенька.
Бо прийшла в дім біда.
Вона стала зраненька
Вже синочка нема.
Він пішов воювати
За Вкраїну,за свою сім’ю
Мати стала благати:
Не ходи,не спокушуй ти долю свою.
Син пішов.І тихенько
До Бога молився.
Там він долю знайшов.
На нулі опинився.
З москалем воював.
Був він справжнім солдатом.
Було тяжко,він до смерті стояв.
Україну боронить,у руках з автоматом.
Ворогів убивав з калаша.
В серці жалю не мав.
Українська у нього душа.
Рідний край у бою захищав.
Смерть ходила за ним день за днем.
Він її не боявся.
Низький йому уклін!
Ми живем.
Від ворожих він куль не ховався.
Скільки було боїв – не злічити
Але куля настигла його.
Медсестра не змогла ніц зробити.
Побратима забрали свого.
У селі зустрічали героя
На колінах стояли усі.
Побратими стоять,в руках зброя,вони разом були на нулі.
Мати сива ридає
Батько мовчки стоїть у труни.
Біль і смуток усіх огортає.
Там війна, гинуть наші сини.
Скільки ще синам помирати?
Скільки лиха завдасть ця війна?
Ми не знаєм,не можемо знати.
А герої вмирають, і вже їх нема.
Уже медалей їм не треба
Не треба також нагород.
Вони усі пішли до неба
За Україну,за народ!
Олег
