Весь Всесвіт у моїх думках неначе книга, що ніяк не дочитати. Я відчуваю як летить мій страх, немов метелик, поспішає в кокон спати.
І тихо так наспівує душа мені мій спокій, наче колискову. Неспішно десь летить за край вірша все те, що відчувати хочу знову.
Як магія, як спалахи комет мої думки летять в космічний простір. І тіла невагомість в одну мить притягне почуттів моїх гравітаційний острів.
Це дивне непідробне відчуття, що ти – частина всесвіту безмежжя… І сенс лиш в тому, чим горить твоя душа, лиш Всесвіт подарує їй безсмертя!
Наталія Россошенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
