Втрачена мить

Не наповненість переповнює мене,
А тиша, що в серці живе,
Мов хвилі, що б’ють у береги,
Невисловлені слова несучи.
Піду, не сказавши, що хочу,
Залишу у словах недомовлене,
Як шепіт на вітрі, що губиться вночі.
Нехай мовчання розкаже все те,
Чого не змогли донести мої очі,
Все те, що не змогли сказати мені
Мої рідні — батьки.
Все те, що хотіла сказати тобі,
Залишу все в спогадах, мовчанням прикритим,
Ті почуття, що не стали словами.
І хай їх тиша навік заховає,
Немов шепіт вітрів між снами.
Та, може, колись ти почуєш у мить
Все те, що було невимовлене мною.
І хочеться вірити — час зупинить
Те, що втрачається за одну мить.

Олександра Градовська