Я в бездну втомлена кричати!
Лиш відлуння слів, охоплює мене, даремно
Залиш мене у тім кутку мовчати,
Із думками наодинці, з якими моторошно й темно.
Втрачаю глузд здоровий, безупинно
Коли в оманливий перший промінь пірнаю
Охоча теплотою зігріти душу, невпинно
Натомість, з палаючим серцем змерзаю.
Хочу, щоб біль ковтати сенсу не було
Як це було щоденно, із приходом сонця.
Щоб повернути спрагу до життя мого,
Щоб аромати літа линули у віконце.
10.02.2025 / 00:33
Анастасія Мізера
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
