Беззахисне життя, дрімає кволо,
Покинутий усіма, ти голову схилив.
Не віриш більше в добро, не чекаєш порятунку,
Занурений у темряву, де вороття нема.
Ти звик до тиші, що стискає груди,
До гострих слів, що ранять, наче ніж.
Світ не помічав тебе роками,
Та в чому ж винен ти? Скажи…
Як страшно у самотності тонути,
Не чути голосів, не знати, де свій дім.
Здається, що життя — лиш тінь без змісту,
А біль стискає серце день за днем.
Та раптом щось змінилось… Тихо, ніжно,
Немов промінчик світла в темноті.
Ти більше не один. Хтось поруч.
Хтось бачить цінність у тобі.
Ти знай — твоє життя важливе,
Хоч як би світ тебе не враз.
Ти гідний віри, тепла і світла.
А значить, не один ти серед нас.
Богдана
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
