Це було, наче дивний сон —
Солодкий, милозвучний, тихий,
Де ми, закохані немов смачне вино,
Проводили весь час разом,
Одне одного чекаючи.
Але всьому кінець приходить —
І нашій стальній дружбі…
Ти кинула мене!
Я довго мучався від цього.
Не спав ночами, нічого не їв,
А ти лиш музику любила
Й пішла на відпочинок.
Пройшов вже тиждень…
Ні привіт, ні прощай…
Був день. А може, ніч?
Не пам’ятаю, але я пам’ятаю весь той біль,
Що відчував, так болить!
15:35. Мене збила машина —
Так, насмерть. Тому — прощай…
— Ти виродку! Куди?! Чому?!
А я ж тебе кохала… Не йди в пітьму!
Не йди! — ридала й обнімала.
Та вже пізно бýло… Він помер. Вона мовчала.
Нео
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
