Десь в глибині засіла та відраза, що ненависть схиляла до людей, я їй кричав не треба так одразу, слова жаркі сприймати день у день. Наперекор моїм словам буркоче, та що ти тямиш в полум’ї тих слів, вони в мені засіли так охоче, без роздумів ковтали серця хліб, і я зникав, по троху забувася, всі перестали чути скрежет ніг, я зупинився, крила я розправив, і не вагаючись до неба полетів.
Холодный вітер тіло все окутав, не чув від тоді, ті жаркі слова, не бачив люду, не любив від тоді, воно і добре, тільки небеса.
Рустам Богушевич
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
