все якось так змінилося одразу…
і онде там,
за брамою відторгнення
маячить світотінями
буття у сьогоденні.
всі кажуть там,
за брамою цією
розстріляно гуманність,
згвалтовано усі чесноти людства
та кинуто зі сміхом звірині
на остаточне знищення… –
того не може бути! маячня!
то поголос людський…
і, певне, з переляку.
бо точно –
там орудують рашисти,
орки,
вбивці,
злодії,
кати –
голодна зграя,
зомбована у злиднях
зненавистю нацистського рашизму
…воїстину, війна – ганьба!
водночас і трагедія народів.
за брамою відторгнення буття у сьогоденні,
в оборі часу загнаний у кут
п’ю каву.
плутані думки
розплутую… – навіщо?
коли мене оце штовхають в зашморг часу.
…а дивний дощ –
ледь чутний в літню пору
нашіптує імжею молитви…вустами Бога?
а чи ні?…від мене Богу?…
невже відторгнений у світі від буття
я ще на крок наблизився до Нього?…
в умиротворені бо
схована тривога.
Онтойя
