відчутна присутність

вибач за всі ті рази, коли в душі помирала я.
рятувати з безодні, руки ломаючи, треба було.
казала, що більше ніколи нікому не довірю життя своє.
і пам‘ятаю як колись сказала те «ні»,
що могло зламати.
ти молодший брат, син, свах
або останній цвях у моєму гробу.
ти мій останній шанс, і взагалі, не люблю кохати я.
але мізки пусті, дурна голова, п‘яні думки.
десонанси все ловиш ти, бо доля привела ніби до пустої калюжі.
усі безсонні ночі, припухші очі, пропиті нірки, теплі обійми, сльози до несхоху.
льоду б в палаючи думки і поряд тільки ти, ти.. та й ти.
втомлений, байдужий, безкінечно розлючений і розуміючи темно-зелені очі палають сьогодні до несхочу.
спіймати, подолати, навчити, говорити, кохати та не відпускати.
але чи є змога?
бо серце моє не дає на це згоду.
і що ти поробиш у таку негоду?

стрингер