Від безвиході ломить кістки.
Холодіють долоні від відчаю.
І розкидані долі шматки,
В прірві, що дедалі більшає.
А з минулого лиш телефон,
Який глюче постійно й висне,
Але в ньому життя марафон,
Ми на фотках і небо чисте.
Тепер маю "нове" життя,
Та не хочу я в нього візу.
Я не винесла з дому сміття…
Я "старе" не зібрала в валізу.
Анна Ворва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
