Війна

Проснулась, бо почула їх кроки.
Вся в чорному підкралася вона.
І стали очі мої раптом мокрі
Незвана гостя ця – непрохана війна.

Несповна розуму. Все чинить лихоліття,
Нещадна, агресивна кожен день.
Чи думали, що в нашому столітті
Вбивати можна мирних нас людей?

Забрала мрії, успіх, радість, спокій,
Страх, відчай кожному тепер вселя.
У хворих забирає собі роки, а сили і життя – у янголят.

Не притаманні їй ні сльози, ні страждання
Не розуміє горя, бо не має сивини.
Все знищить, руйнувать – її лише бажання.
У своїх злочинах не визнає вини.

Мовчить… Та дивиться мені у вічі.
Скільки біди, каліцтва принесла…
Скажу тобі я чітко й лаконічно:
Іди туди, звідкіль до нас прийшла.
Ірина Сонце