Сьогодні дивні, страшні відчуття,
Немає поряд близьких, рідних,
Вже рік чекають на повернення,
Домівки, хати, села до своїх.
Триста шістдесят п’ять- жахлива цифра,
Кожного дня когось нема,
Від болю, жаху, страху стражда,
Військова та цивільна жінка.
Вже рік життя, яке вже покалічене,
Ракетами, сиренами і криком,
Людей про допомогу знівічене,
Вибухами над будинком.
Мрії залишаються одні,
Побачити лиш рідні очі,
Обіймів теплих та солодких,
Довгих, довгих, довгих.
Вірю, надіюся й молюсь,
Настане день-
побачим зіроньки на небі,
Тихенько Богу я вклонюсь,
І буде світлий день,
Без шолма на лобі,
Та перемога, сподіваюсь.
8 березня 2023 р
Юлія Омельяненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
