«Умри!» — кричали навкруги,
а я був глухий до жаги.
Не чув слова, що, мов кома,
супроводжає смерть знайому.
Мій «Алькатрас» — і мій же склеп,
і знову радію, що був сліп.
Я не загину в клітці й дома,
смерть — подруга, мені відома.
Я з нею спав не раз в бою,
коли метал пробив сім’ю
моїх легенів, серця стіни —
я впав не з ліні, а від кулі.
Та я живий! Бродяга я!
Несе вперед ріка моя.
Не затримаюсь довго з вами,
піду полями і лісами.
Убити — марна вам біда,
не доводіть себе до зла.
Мій побіг — користь для вас стане,
ви живі й спите у клямці.
А я ж бо хочу: сніг і дощ,
і вітер — вождь, провідник-ліснич.
А ніч темна — моя наречена,
а хліб і вода — утіха щоденна.
Пустіть по сліду ваших «псів»?
Я прикормив увесь той бруд.
Помилка вийшла для арешта —
прощайте, місце буде вільне…
Я дихаю! Свободи смак
залікує душі мій кавал.
Затягне шви, закриє рани,
де карманами — діри й ями.
