ВіраНадіяЛюбов

Розчесана вітром,
вмита дощем,
розбита душею і тілом,
замучена спрагою
несказаних слів,
боліла згасаюча віра.
Не мала чим дихать,
не знала з ким йти,
вже майже ніколи не спала,
хотіла лиш трошки
напитись води,
та більше просити не стала.

Цілована небом,
зігріта теплом,
стояла над прірвою змія,
хотіла стрибнути,
та встала з колін,
похмура, забута надія.
Розправила плечі
сутулі й худі,
такою її не впізнають,
заплуталась тільки,
чи треба ще йти,
туди де її не чекають?

Дарована Богом
із райських небес,
гарячою влита у кров,
зашита у душах
розбитих сердець,
вила, кричала любов.
Так гучно кричала,
здригалась земля,
сльозу витирала руками,
питала у всіх,
не знала сама,
хто ж зробив це з нами?
Юлія Грінькіна