Я хочу звернутись до свого народу,
Щоб кожен подумав й собі відповів.
Як можем бажати ми миру і щастя,
Забувши історію наших дідів.
Народ вірить в Бога який нам не рідний,
А тих хто нам рідні, вважають гріхом.
І думають краще єднає молитва,
Яка лиш навчає як стати рабом.
Традиції предків що вчили віками,
Любить свою землю, навколишній світ.
Вогнем і мечем Віру рідну стирали,
Убивці з хрестом, почали всіх хрестить.
Покрали свята, які вільні слов’яни,
Завжди шанували і вірили в них.
Назвали своїми, кати із хрестами,
Щоб віру чужинську хоч як прищепить.
На капищах світлих,церкви будували,
Волхвів убивали вони довгі роки.
На біблію, Веди святі заміняли,
Які нас навчали по совісті жить.
Прийшов час прокинутись, зняти кайдани,
Зірвати із себе печаті й хрести.
До Рідної Віри тягнутись всім серцем,
Традиції славить, літописи вчить.
Не треба нам храми і їхні молитви,
Попи із іконами час вже забуть.
Вже годі нам рабства, хрестів,і Ісуса,
До Рідної Віри нам час повернуть.
А пам’ять Родова нехай допоможе,
Традиції предків підняти з глибин.
Щоб Віру слов’ян прославляли довкола,
Онуки згадали про Рідних Богів.
Верещако Сергій
