Віра

Він безвісти пропав.
І на дзвінки не відповідає.
Він під Херсоном воював,
Дружина плаче і чекає
Два дні коли з ним говорила.
Все добре,мила, він казав.
Вона ж його любила.
Він на дзвінок її чекав,
Тепер зв’язку немає.
І телефон його мовчить,
Що з ним, ніхто не знає.
Поволі час летить.
В кишені мав її світлину,
Із нею в бій ходив.
Він обіцяв:я не загину.
Так сильно він її любив,
Вона ж ночами не могла заснути.
Не знала чи живий.
Його обійми не могла забути.
Коханий,любий,дорогий.
Коли із бою повертався,
Її світлину в руки брав,
І час для нього зупинявся.
Неначе вдома побував,
Не міг на неї надивитись.
У неї силу брав,
В таку не міг він не влюбитись.
Світлину цілував.
Думками він до неї линув.
Із нею говорив.
Кохав одну єдину, не загинув.
Лише її одну любив.
Безсонні ночі,пустота,
Вона не знає, що робити.
Без нього самота.
І як без нього їй прожити.
Молитву Богу посилає,
Щоб був живий, додому повернувся.
Вона ж його чекає!
В її обіймах він б забувся.
Дзвінок в кімнаті пролунав
Мобілку в руки взяла.
Кохана-він сказав.
Люблю-вона йому сказала.
Два дні ішли бої
І ми зв’язку не мали.
Два дні ми ворога тримали.
Про рану він нічого не сказав,
Про це їй і не треба знати.
Її від всього захищав,
Лиш так уміє він кохати.
Про все вони поговорили,
І дяку Богу віддали.
Вони кохали і любили,
Своє кохання зберегли.
Ніколи віри не втрачайте,
І в Бога за коханих ви просіть.
Завжди надійтесь і чекайте,
І щиро один одного любіть!

Олег