Вірш про неї

Мій тип – це аромат лаванд,
Що ніжним пальцем
Гладить мою руку,
І жарти шепотіє до рання.

Вона – це скеля,
З вигляду й з характеру.
Не вміє ніжно пестити словами.

Вона – це стінка, що не випуска
Із себе най-найпотаємні мрії.
Вона не скаже: "Ранок, золота",
Проте зуміє розрядити почуття.

Вона – це вже не мій типаж,
Але вона – це перша в світі.

Каріна Кочура