Через бруклінський міст люди ходять,
Що з туману видніє здаля…
За їх спинами тінями бродять
Всі проблеми, що мучать щодня…
Перехід доленосних ілюзій,
Зліва-вправо, вперед і назад…
На обличчях застигла байдужість,
У фантазіях: зліт, зорепад…
А два береги їх зустрічають,
Когось з відчаєм, муки за край!
Та у душах своїх все ж шукають
Вічну мрію, що кличе у рай…
Простелився туман по проспектах,
Загадковий, ранковий Нью-Йорк…
Б’ється ритмом стук кожного серця,
Ще в надії на злет до зірок.
Мільйони думок кличуть космос,
Прокладають до Неба стежки…
Бо душа хоче жити – все просто:
Без страждань, без образ, без вини…
5.06.24 р.
Надія Холод🪽
Надія Холод
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
