в кімнаті планети земля
милі дурниці мрій та фантазій,
обіцянок,
віра в прийдешнє в красі та коханні…
безлад в кімнаті, розгардіяш,
перекинуті кубики з літерами на гранях
та з ребрами наче жала ножа,
у плямах чорнильних лінійки,
косинці-трикутники та лекала;
підручники, зошити…всі книжки
розкидані, кинуті та забуті
в кімнаті планети земля.
різноколірні бублики зібрані у пірамідки
з натяком на єгипетські
(що в пустелі, долині царів) –
у пишноті красіються в сяянні сонця.
сонце розправило крила
в кокарді шкільного кашкета,
зірвався котрий,
з вішалки впав… –
валяється онде он там,
у куті вже не перше століття
в кімнаті планети земля.
муха б’ється у скло,
тілом усім об вікно,
зісковзує,
повзає,
пада,
дзижчить,
злітає раптом,
як м’ячик підскакує,
скаче по склу… –
знову падає на підвіконня
обдурена ласкою світла,
зморена у неволі
купається в лазні тепла та сліпучого сонця.
на дверях зачинених
тіні від дерева навпроти вікна –
сплетені у сплетіння
рогів, пальців та крил
штовхаються,
хляпають,
грюкають з відчаєм
у двері зачинені… –
але не чує ніхто уполонених тіней,
що впали нічийні в нічийне життя.
віддзеркалює дзеркало білену стелю,
з якої лампи в плафонах
скляної люстри у моховинні темного пилу –
здригається люстра,
дрижить,
дзеленчить,
на трубці сталевій звисає зі стелі
та з нехотя
важко хитає вагомі плафони
наче маятником, що на стіні
стародавнього дзигаря –
відраховує час він поступом спогадів
стомленим човганням,
міряє відстані, що
в кімнаті планети земля.
Онтойя
