В небо дивлюсь
до болю в скроні,
розквітли зорі,
квіти мов в саду,
якась впаде —
спіймаю у долоні
і посаджу
в своєму квітнику.
Квіту її удень
я не побачу,
лише вночі,
як місяць зазирне,
увагою своєю
їй віддячу
і матіола
запахом війне.
І свої очі ніч
примружить чорні,
щоби вдихнути
запах той п’янкий,
в її росі пасуться
мовчки коні,
у тиші тій
цвіркун лиш говіркий.
ЗубкоГанна1957@qmail.com
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
