В пам’яті війна

Я Родіон, вітаю вас!
Навчаюсь в третій школі
І ходжу я у третій клас,
Це ніби співпадіння долі)
Чому згадав про школу я?
Бо хочу розказати,
Як раптом лютая зима,
Сльозами стала засипати.
Був ранок, тиша, я збирався,
Поглянув сонно у вікно,
-Ой, мама, швидко прокидайся!
Надворі що? Якесь кіно?
– Так темно ще, поспи хоч трішки,
Попереду важкий в нас день,
Це, Родіончик, вже не смішки,
Ще буде привід для натхнень.
– Та, ні кажу поглянь у вайбер,
Тут бачу дивні смс,
– Я знаю ти у мене хакер,
Понавигадуєш чудес!
Та все ж узяла телефон,
Щось довго там дивилась,
Чи то її вважався сон,
Чи так щось просто зажурилась.
Когось почала набирати,
Чи то директора, чи ні
– Що кажете мені зібрати?
Все що потрібно на війні?
-Яка війна? Які пакунки?
Що сталось, мам, питаю я?
Я тільки ж мав узяти сумку,
Бо Санька в школі вже чека.
Ми з ним домовилися грати,
Спочатку в сніжки потім в м’яч,
Нам всіх ще треба привітати,
– Ну що ти, мамочко, не плач!
Вона все плакала, дзвонила
Збирала речі й папірці,
А потім двері відчинила,
Рюкзак тримала у руці.
В нас поверх третій, ми спустились,
Ця цифра три така сумна,
Сусіди також забарились ,
Казали голосно – війна!
– Біжімо швидко у підвал,
Вмить вигукнула тітка Ніна,
Казать почала про кинджал,
Що під загрозою країна.
Ось так сиділи цілий день,
А потім другий, знову третій,
Ми проспівали сто пісень,
В кімнаті цементом затертій.
Минають й досі так ще дні,
Хоч в школу повернулись,
Та ми похмурі, ми сумні,
Нічого з того не забулось.
Бо третій рік страшна війна,
Ця цифра точно щось тривожна,
Та мрію я щоб ця зима,
Була спокійна, Переможна!
Щоб діти бавились в дворі,
Щоб голосно отак сміялись,
А не сиділи в укритті,
Знов весело і шумно грались.
Щоб зажили усі щасливо,
Співали радісні пісні,
А ми із Санькою кмітливо,
Сказали разом "Ні" війні!
Родіон