Вона пише вірші в рамках реабілітації серця,
Зовсім не п’є коньяку.
Чекає, доки втома, як отрута венами розіллється.
"Геть не місце чужому кийку в твоєму ніжному серці" —
так кричав вслід їй весь люд, тільки вона нікого чути не воліла.
— Даремно, — шепотів їй дух. Вдихни повітря. Розправ крила.
На кутику очей застиг сонячно – солоний промінь.
Реабілітацію скінчити не виходить.
Кров моя знову кипить у венах.
Хтось на вухо шепоче: " Пиши, бо так треба"
Знову все зламане. Реабілітація не рятує.
Але хтось нові рядки диктує.
Кава холоне. Я зорі рахую.
Слова сплітаються в катрени терпкі і трояндово – чарівні.
В рамках реабілітації я обираю любов і вірші – інакше спокою не буде геть в душі.
І поки дощ по вікнах б’є безжальні такти.
Я знову вчуся в кАтренах серце ховати.
Мовчання моє ніхто не зможе обірвати.
А таємниці лиш папір старий і рими будуть знати.
Реабілітацію чуттів вже час кінчати.
28.11.23
13:45
Єлизавета
