В розгарі літо, дні буденні,
Жарою втомлена земля,
Зустрілась тінь в густому клені,
Рятівна ниточка моя.
Не сяду — нІде, обіпруся,
Клен сильний , втримає мене,
На небо дИвлюся-молЮся,
А раптом спеку відведе.
Розчарувало уже літо,
Якби до осені втекти,
Туди, дощами де полито,
Густі тумани де, вітри.
Щоб знову ноги йшли, ступали
По плоских, бурих споришах,
А очі небом пробігали,
Шукали втіху у птахах.
Мов бачу осінь між вітрами,
В її сумний вслухаюсь глас,
Знов поринаю із думками
У той, давно минулий, час.
06.06.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
