В часи дощів панував смуток,
Що обіймав безликих містян.
Давно про чуття тут було забуто,
Ніяким вже не раділи вістям.
Та ніщо в цьому світі не вічно:
Ні зливи, ні смуток, ні небо бліде.
І колись нишком, ледве помітно
У місті дощів знов сонце зійде.
Еліза Уінд
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
