Сірий ранок шматували гармати ворожі,
Після ночі нова вирва прям біля горожі,
«Треба їхать», – з болем в серці думала старенька,-
«Та хто ж сюди добереться, яка ж я дурненька..»
Виходила-виглядала – нікого немає,
«Чи лишився хто з сусідів? А Бог його знає!»
Лише свині здичавілі брели як примари,
І село наче завмерло, – чекало удару..
«Жми на газ Миколо, нумо! не шкодуй машину!
Треба встигнути, та тільки б не пробити шину!»
Мчали хлопці по дорозі, в кожен двір вглядались,
«Ось бабуся, пригальмовуй! – не дарма вертались!»
«Хутко, хутко, ну ж, сідайте, нема ні хвилини!!
Бо вже «гради» накривають, от лиха година!»
І помчали що є духу, курява здіймалась,
А позаду все горіло і земля здригалась!..
«Ой, я ж двері не закрила..як же моя хата ?..
Борщик скисне..як же кури?..от кацапи кляті!»
Думки всі перемішались, навіть і не зчулась,
Як машина від удару наче аж зігнулась!..
Як же бігла! як в сімнадцять, ніг не відчувала,
Розтріпала сиві коси, молодість згадала,
Десь румянець той узявся, жити так хотіла,
Задихалась з непривички, мало не зомліла!
«Ой, бабусю, ну ви й бігли, ми ледве встигали!»,-
Взявся за старе Назарій,- всі зареготали,
«Я Назарій, це Андрій, а ось водій Микола,
Як вас звати? не забудем вас уже ніколи!»
«Галька я!», – сказала дзвінко і теж засміялась, –
«Мабуть з років тридцять гарно так не почувалась!»
І згорточок простягнула тремтячими руками,
Очі зразу заблищали щирими сльозами:
«Ось тримайте, милі діти, це сильна молитва,
Нехай вас тепер боронить десь на полі битви,
Повертайтеся ж скоріше всі живі додому!»
І .. не стрималась старенька, заплакала знову..
Оце світло в українцях ніколи не згасне!
Бо молитва за душею, в очах думка ясна!
І якщо в кишені раптом дулю заховали –
То для московитів клятих, щоб не забували!
Вікторія Боровська (Гережа)
