Не сяють ордени на їхніх грудях,
І в ЗМІ не скажуть їхні імена.
Вони стоять на стомлених спорудах,
Де шепче смерть, і вибухи луна.
Вони — це ті, хто з ночі до світанку
Тримали фронт, ховаючи собою світ.
Їх сльози тихо падали на танки,
А мрії зникли, як вишневий цвіт.
Їх подвиги на банері не висять,
Медалі не вкривають їхніх ран.
Вони — це полум’я у кожнім вірші
Про Україну, вільну без кайдан.
Їх кроки впишуть у книжки історій,
Їх кров засіє землю, як зерно.
Із попелу зросте країна в зорях,
Щоб жити вільно, чесно і давно
Без них ніхто не зміг би тут стояти,
Без них донині не було б і нас.
Герої ті, що йшли, щоб захищати,
Залишивши навік вчорашній час.
Ірина Ковальчук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
