Він любив її… контролем,
Гнівався за кожну «провину».
Вона ж платила своїм болем,
Як ото зараз, свою «кохану»:
— Вибач, я випадково, я…
Котику, я стаканчик розбила…
Я зараз приберу, не г..гнівайся…
Пізно, його очі окутала імла,
Він її не пробачав…
Обличчя багряніло, кінцівки трусилися,
Він нічого не чув й не відчував
Тіло потихеньку наповнювалося…
(Від найсильнішої люті горіло)
Кровʼю, та не простою, сильнішою,
Червонішою, отож не тіло,
А душа його стікала кровʼю
Він уже не міг нею оволодіти,
Вона достеменно вислизала
З-під ребер, мʼязів, шкіри…
Гнів не погубив його,
(Спогади й бажання стерті)
Сам мав це зрозуміти він,
Однак, навіть при смерті
Він став гніватись на скін…
Белла Зорова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
