У кожного — мов тінь, годинник є,
Що міряє не час, а лиш вдачу.
Коли вона мов дим — усе іще живе,
Та щастя йде… і світ стає нездачею.
Не видно стріл, та кожен їх відчув,
Коли провал замість надії.
Коли весь світ — то тихий зов без слів,
І навіть мрії вже не мрії.
В когось — іде, мов зоряний дощ,
Усе в руках, немовби злато.
А в когось — тільки спогад, пил і гніт,
І віра в шанс стає прокляттям.
А я — іду, між тіней і людей,
Шукаю шлях до збереження сили.
Можливо, вдача — це не хід подій,
А те, що ми від серця ділили.
Якщо поділиш — сам її знайдеш,
Вона в словах, в усмішці, в любові.
І годинник той, що мовчки йде,
Поверне хід — і знову будеш в новій.
Нео
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
