Коли побіг ти подивитись,
Чи добре вона себе почува.
У цей момент когось перед ареной вбили,
Хтось слізно в клітці завива.
Вона ж сиділа собі тихо,
Лиш очі зрідка підійма.
Узявши себе в руки,
Побачила як Сноу підбіга.
Приніс він хліба трохи,
А голод самого ж докуча.
Не міг поглянуть у карі очі,
Що голодом зморилися сповна.
Проте побачив лиш відвагу
Й маленьку краплю співчуття.
В ту мить, проскочила лиш думка:
“Можливо вона все ж таки прудка?
Можливо бігає, стрибає?
Можливо ріже та вбиває?
Можливо вб’є усіх трибутів?
Можливо дасть надію на щасливе для обох життя?
Що вона житиме так довго як житиму і я.”
Katrin TIFFY
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
