Мимоволі прагнув до любові
У стінах тихо мов пітьма
У них і так багато болю
Присутній протилежний страх
Ці стіни сковують ненависть
І одночасно посмішку лювлю
Це не печаль, це ніби жалість
Я там себе завжди гублю
Там на відкритих хмарами просторах
Де очі марять із думками
І по далеких коридорах
Я чую ніжний голос мами
Немов у домі став би спокій
І пропадали всі шуми
Аромат душі такий солодкий
Я втратив час на роздуми
Вона прийшла і стало тихо
В пітьмі зʼявилось світло знов
І я відчув, минуло лихо
В душі відчув що це любов
Олександр Мангов
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
