Мамо, я не вернусь із бою,
Не обійму тебе рукою.
Я десь поміж тих руїн,
Де сніг холодний, чорний дим.
Я в пісні, в шелесті лісів,
В молитві, в сонці, у дощі.
У стукіт серця я вплетусь…
Пробач,матусю… Не вернусь.
Мамо, не клич — я не прийду,
Не стану більше на порозі.
Я вранці впав… У тім саду,
Де пахло хлібом і морозом.
Я не почую більше слів,
Що ти шептала перед боєм.
Я не дожив, та я зумів
Закрити вас від куль собою.
Я більше не прийду, не жди,
Мене немає між живими.
Я впав, як зірка, у сади,
Де мирні квітнуть береги.
Я більше не скажу: «Привіт»,
Не обійму, як завжди, рано.
Лиш вітер принесе мій слід,
Що впаде тінню так неждано.
Я більше не відчую смак
Домашніх страв, тепла долоні…
Прийду до тебе,мамо,в снах,
Я йтиму босий по осонні.
Та тільки сонце вмить заграє,
Я зникну хутко між вітрів.
Не плач, матусю… Я без краю
Живу в серцях,серед живих.
Віка Федорич
