Гомоніли прадавні ліси.

Гомоніли прадавні ліси,
Вели тиху, тужливу розмову.
Я вслухалася в їх голоси:
«Ні - війні! Ні- смертям! Та навіщо це знову?»

Молоде покоління росте,
Свої віти підносить до неба,
Ще чуть- чуть все нове розцвіте-
Ну… Не треба вбивати!..Не треба!

І столітні дуби сивочолі
Нахилялись до юних створінь,
Вони виросли в лісі, у лісі, на волі,
Пережили кілька поколінь.

Хоч старезні, та міцно стояли,
Не корились потужним вітрам,
Юнь зелену на ноги підняли,
Щоб ввести у зелений свій храм.

Де закони природи у силі,
Там де рівність, повага, любов,
Вороги там здоланні, безсилі,
Там не ллється невинная кров.

Гомоніли прадавні ліси,
Вони бачили: біль, горе і муки,
Пережили важкії часи,
Щоби в щасті росли діти й внуки.

І думки мої знають прадавні ліси,
Відчувають все те, що бажаю,
Вірю в те, що настануть прекрасні часи,
Не лиш вірю…Я знаю! Я знаю!

Знаю й вірю, й молюся до Бога
І прадавні ліси помогають стояти,
Ще чуть - чуть і прийде Перемога
І одягне Вкраїна переможнії шати!

Марія Грушак. 03.01.2023р