Не такий, як усі, і ховаюся я від народу,
І для чого живу, це відомо мабуть лише Богу.
Я не знаю ні матері, ані свогО нині роду.
І назвали на честь Антипасхи мене Квазімодо.
Хоч обличчя спотворене, серцем до тебе я лину.
Неважливо і те, де знаходишся ти в цю хвилину.
І твій погляд грайливий, терпіти до скону я мушу,
Розірвала надвоє ти серце і зранену душу.
Образ твій проступає крізь тріщину темних реалій.
Закарбую ім’я я на фресках, на стінах мурали.
І лише уві сні божевільний танок уявляю,
Як під куполом неба, з тобою в соборі, кружляю.
Може, буду колись тебе міцно тримати в обіймах,
Не завадить Фролло, ти не будеш чаклунка і відьма.
Зникне наше бездолля.Чекає нас щастя і воля.
На стіні в Нотр-Дамі, зникатиме напис наш "Доля…"
Анна Стоєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
