Мама сказала — *злидні!* — і сльози в очах,
Совєтський режим — то біль у кістках.
Уравніловка, брудна як лайно,
Вкрала дитинство, розтоптала вікно.
Не виїзні. Гнилі кордони.
Сірі будні — мов табори зони.
Однакова форма — однакова смерть,
Ніхто не мав права ні жити, ні йти.
Купити нічого. Черги, талони.
За хліб і свободу — кайдани, заслони.
Крізь зуби співали про "світле життя",
А серце кричало: *брехня!*
Пам’ятає мама, як плакала тінь,
Коли той брєжнєв здох у гнилій труні.
Країна ридала — не з болю, з печалі,
Що страх ще живий, що зміни не далі.
Він був не "вождь", а гнильна рана,
Що точила кров із серця Степана.
Совєтська влада — ти чума і гріх,
Тебе проклинає кожен наш дих.
Ти вбила мову, ти душу палила,
Та Україна — жива, не зломила!
І поки в нас серце, вогонь, і мечі —
Ми плюнемо в морду тобі уночі!
Анатолій
