Найбільший гріх — зневіра для кохання,
Чи неповага та знущання,
Крадіжка й кровопролиття,
Що забирає у людей життя.
Можливо, це зневага чи спокуса?
Ми грішні всі після Ісуса.
Немає серед нас святих,
Тож голос Бога нам затих.
Усі ми будемо у пеклі,
Хоч все життя провів у церкві.
Та все одно несеш з собою гріх,
Бо десь не там лунав твій сміх.
Можливо, щось збрехав чи приховав,
І через це у яму пекла впав.
Коли йшов дорогою з хрестом,
Не зміг боротися із злом.
Невже життя — це лиш покута?
Гріхи у повсякденні — мов отрута?
І кожен біль, і кожен страх —
Лиш крок до світла у сльозах.
Чи вічно мусимо ми каятись, тремтіти,
Свої провини знову всі терпіти?
Чи є надія у бутті
На краще завтра в забутті?
Ми падаєм, щоб знову встати,
Щоб вчитися та відчувати.
Бо не дарма Господь терпів —
Любов нас кличе з-під гріхів.
Та, може, гріх — це лиш урок,
Щоб ми знайшли його стежок,
Щоб, падаючи в мить сумну,
Ми більш не падали в пітьму.
Він бачить рани на душі
І плаче з ними в темноті,
Щоб в боротьбі з гріхами ми
Знайшли його любов крізь сни.
Можливо, десь існує шлях,
Що змінить біль і знищить страх,
Де світло з темряви веде,
Де Бог прощає нам усе.
viadin
