Гуляючи, блукаючи лабіринтами, він шукає її очі.
Вона сниться тому юнакові вже десятку років.
Сни його мучать, спогади душать, ніяк не знайде покою.
То карі, то голубі, то сірі, але ніяк не може знайти ті зелені,
Ті зелені, які наповнені світлом і любов’ю,
Ті зелені, в яких є тиша і вічний спокій,
Ті зелені, в яких є материнська любов, спокій душі і тепло.
Ночами, коли тихо, він чує, як вона читає своєму котові вірші.
Хотілося б йому тим котом стати, щоб коло неї лежати, муркотіти, тулитися, грітися,
кохати її до нестями і в любові її ніжній купатися.
Лопатовська Вікторія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
